Позиція ЄС щодо локалізації виробництва в Україні
На вихідних прочитав у ЗМІ, що ЄС забороняє Україні розвивати промисловість, критикуючи ідеї локалізації виробництва. Що не так з позицією ЄС щодо локалізації виробництва в Україні, розмірковує у своїй колонці на БізнесЦензор народний депутат України та заступник голови Комітету ВР з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.
Економічно слабка Україна – проблема для ЄС. І в їх інтересах не перешкоджати реалізації в Україні тих же підходів, які ЄС реалізує у себе. Ці ідеї містяться в проєкті відповідної постанови Кабміну, а також в законопроєкті про локалізацію №3739, одним з авторів якого я є.
Ймовірно, ЗМІ передали слова документа не зовсім точно, але суть посилу гранично ясна. Європейці занепокоїлися тим, що Україна намірилася при державних закупівлях декількох категорій машинобудування вимагати, щоб частина виробничих операцій здійснювалася в Україні.
Що не так з цією позицією?
По-перше, Україна заявила про намір впровадити у себе рівно такі ж заходи, які існують в ЄС. Євродирективи 2014/25 / ЄС дозволяє державному замовнику в ЄС відхилити пропозицію, якщо частка місцевої складової в ньому менше 50%. Директива поширюється на такі сектори, як питна вода (будівництво комунікацій, транспортування, водовідведення), поставки енергоресурсів, міський транспорт, поштові послуги. Більш того, Угодою про Асоціацію передбачається адаптація законодавства, зокрема в ст. 153 (1) Угоди говориться: “Україна забезпечує поступове приведення існуючого і майбутнього законодавства в сфері державних закупівель у відповідність з нормами ЄС у сфері державних закупівель.
Практика участі українських виробників у тендерах в країнах ЄС свідчить: вимога локалізації працює справно. Немає локалізації – не допущений до закупівель. Наприклад, недавній тендер, виграний компанією “Богдан” на поставку тролейбусів в Чехії, в умовах тендеру містив вимогу локалізації за участю чеської компанії – виробника електрообладнання.
Аналогічні заходи діють також і в США, які передбачають вимогу локалізації від 40% до 80%. Не відстають і наші сусіди по СНД.
Так чому ж Україні рекомендують або навіть намагаються заборонити застосування заходів, які використовують повсюдно інші країни, в тому числі сам Євросоюз?
Навіть в правилах Європейського інвестиційного банку є норми, за якими національний виробник може мати преференції в торгах. Тільки з якоїсь причини ЄІБ їх в Україні не застосовує або застосовує вкрай рідко.
Друга сторона питання – заходи по боротьбі з коронавірусів. Всі країни, які мають фінансовий ресурс, вливають в свої економіки величезні суми грошей. ЄС обговорює пакет стимулів для зайнятості та підтримки своїх підприємств від 500 млрд євро до 1,5 трлн євро. Чи має Україна можливість зробити точно так же? Очевидно, що ні. У розпорядженні нашої країни лише дуже обмежений спектр заходів для підтримки своєї економіки. І одна з них – вимога локалізації.
Дивно: наші партнери не соромляться вводити торгові бар’єри проти української продукції на протязі всього терміну дії угоди про асоціацію. І зараз, в розпал епідемії, надають різноманітні форми підтримки своїм виробникам. І при цьому вважають за можливе критикувати Україну за спроби дати роботу своїм громадянам в період кризи, викликаного епідемією коронавируса.
Згадка зобов’язань в рамках СОТ також заслуговує реакції. Ще в 2018 році США, апелюючи до загрозам національній безпеці, ввели мита на імпорт сталі. Слідом за ними точно такі ж дії здійснив ЄС, запустивши процедуру safeguard проти всіх постачальників, включаючи Україну. Іншими словами, виключення, що містяться в праві СОТ, працюють. І їх використання практикується в тому числі Євросоюзом.
Така ж аргументація можлива і для України. Економічна криза внаслідок пандемії створює реальну загрозу національній безпеці України. Крим анексований, на Донбасі триває війна. Хронічний дефіцит платіжного балансу. Фінансування армії, відновлення інфраструктури, інші критичні платежі вимагають значних витрат, які необхідно нести. Або це менша загроза національній безпеці, ніж ті, на які посилаються наші партнери?
Ціна питання для України велика. Реалізація законопроєкту про локалізацію в перспективі 3-5 років забезпечить зростання ВВП на 3,9%. Забезпечить збереження близько 200 тис. Існуючих і створення 62,5 тис. Нових робочих місць в обраних підгалузях машинобудування і супутніх галузях. І дасть 8% -й приріст податкових надходжень до бюджетів.
Україна має бути довга боротьба за економічну самодостатність. Нормами міжнародного торгового права однозначно передбачені винятки з правил, під які Україна однозначно потрапляє. Але за це право треба ще поборотися. І в цій боротьбі ми повинні щодня роз’яснювати нашим партнерам: економічно успішна платоспроможна Україна з розвиненою промисловістю – вигідний партнер. Економічно слабка Україна – проблема для ЄС. І в їх інтересах не перешкоджати реалізації в Україні тих же підходів, які ЄС реалізує у себя.Істочнік:
