КВБЗ розкритикував КШЕ за маніпуляції навколо локалізації
Економічні та політичні «маніпуляції» навколо локалізації, або чому Україна повинна розвивати свою промисловість, – версія КВБЗ
Тема необхідності локалізації виробництва в Україні не нова, піднімається на різних рівнях з 2013 року. У червні поточного року Кабінету Міністрів України запропоновано реалізація розробленого Міністерством розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України пілотного проєкту зі закупівель складної техніки галузі машинобудування з підтвердженою ступенем локалізації виробництва. У тому ж місяці групою депутатів ВРУ, які представляють різні фракції, зареєстрований законопроєкт № 3739 про внесення змін до ЗУ «Про державні закупівлі» в частині доповнення тендерних вимог критерієм локалізації виробництва.
Економічне моделювання, проведене фахівцями Київської школи економіки, спотворює ідею введення вимоги про локалізацію, тому що приймається в розрахунок допущення про повну заборону імпорту і подорожчання імпортних товарів на 42,8%, з подальшим скороченням їх частки на ринку на 92%. Але ні в проєкті Постанови КМУ, ні в законопроєкті 3739 мова про це не йде взагалі. Йдеться про отримання інвестицій в промисловість, прискоренні отримання нових технологій, скорочення безробіття, формування внутрішніх ланцюжків створення доданої вартості, створення вітчизняної конкурентної продукції в окремих секторах промисловості.
При цьому слід зазначити ряд «цікавих» фактів:
• для розрахунку зміни ВВП, була використана методологія (метод Костінота і Родрігеcа-Клера), яка застосовується не для розрахунку ВВП і його зміни, а для обчислення виключно ефекту добробуту при переході від поточного стану до повних обмеженням на імпорт (мабуть іншу просто не встигли знайти);
• обрана спрощена агрегована формула для підрахунку сукупної торгівлі, при цьому застосовано значна кількість припущень, в значній мірі відрізняються від використаних при підготовці пілотного проєкту Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства та зареєстрованого законопроєкту № 3739 і спеціально проігнорований значний ряд факторів, який впливає на ВВП (застосування непорівнянних вихідних даних веде до спотворення результату)
G = 1 – λ1/ε, де епсилон – це еластичність, а лямда це частина витрат на внутрішнє благо. (Стор. 10 «Дослідження …»)
Загальноприйнята формула для обчислення ВВП абсолютно інша.
G (ВВП) = Н + К + Д + (Е-І),
Де Н-це покупки населення, К – покупки компаній, Д-це покупки держави, Е – це сума експорту, І -Імпорт.
Можна взяти сміливість і зробити висновок, що автори даного дослідження, в агрегированной формулою виключили змінюються значення всіх факторів, крім імпорту, які мають значний вплив на зміну ВВП (Н, К, Д і Е);
• в даному дослідженні є припущення, що на ринку машинобудування України не може бути створена продукція, яка буде конкурентною по відношенню до продукції, що поставляється по імпорту. Що не відповідає дійсності;
• розрахунок виконаний по статичним даними, обмеженим одним періодом (2017 рік). У 2017 році дані по ВВП машинобудівної галузі мають негативну динаміку. Автори «Дослідження …» «допускають», що дана модель працює для всіх економік і отримані в результаті досліджень за 2017 рік коефіцієнти можна імплементувати в сучасні умови економіки України на 2021 рік;
• при підрахунку оцінки еластичності, використовується гравітаційна модель. В даному обчисленні використовують дані по всьому імпорту, не розділяючи їх для кінцевого споживання і для проміжного споживання;
• дані за результатами обчислень гравітаційної моделі, де визначалася функціональна залежність між прибутком від торгівлі і коефіцієнтом еластичності за видами секторів машинобудівної промисловості, наведені в таблиці 2 Додатка А «Дослідження …». Тут же наводиться і R2 – коефіцієнт детермінації моделі залежності випадкової величини (частка прибутку від торгівлі) від ознаки (еластичності).
Автори знехтували тим, що коефіцієнт детермінації за трьома секторами економіки з чотирьох наближений до 0,5, що є граничним для підтвердження прийнятності застосованої моделі і суттєвості зв’язків між обчислювальними показниками.
Відповідно, висновки наведені в даній презентації, не коректні, так як не враховують значне число важливих факторів, а обрана модель розрахунку викликає серйозні сумніви. Мабуть представлена презентація знаходиться ще в стадії доробки, так як остаточна дата завершення дослідження авторами вказана – 30 липень 2020 року.
Виступаючи на відеоконференції, опоненти з Київської школи економіки ініціативи Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України та депутатів ВРУ по локалізації, помилково сприймають як повне імпортозаміщення. Якщо в економіці країни освоюється виробництво певної кількості раніше імпортованих товарів, нехай навіть великої їх кількості, це не говорить про проведення політики імпортозаміщення. Аналогічним чином, якщо країна починає експортувати велику кількість нових товарів, це ще не говорить про проведення політики експортної орієнтації.
Доцільно звернутися до зарубіжного досвіду політики локалізації. Вводячи вимоги про локалізацію держави не тільки створюють нові робочі місця і виробництва на власній території, а й стимулюють розвиток наукомістких галузей економіки, підживлюють вітчизняні компанії, перетворюючи їх в сильних конкурентів на глобальному рівні, і гарантують національний контроль над стратегічними галузями.
Високе безробіття і потреби в фінансових стимулах – не єдині драйвери вимог до локалізації. Розвиток нових галузей також часто використовується як аргумент на користь стимулювання місцевих компаній, особливо в країнах, що розвиваються, зацікавлених у формуванні високотехнологічних секторів.
Локалізація – це механізм, що забезпечує досягнення трьох найважливіших цілей:
– створення робочих місць у власній економіці, а не за кордоном;
– залучення зовнішніх інвестицій і технологій для підживлення своїх національних компаній з метою перетворення їх в глобальних першокласних конкурентів;
– гарантований національний контроль над «стратегічними» галузями.
Важливо відзначити, що визначальним фактором є місцезнаходження виробничої діяльності, а не приналежність компанії (вітчизняна чи іноземна).
Підсумовуючи найважливіші цілі політики локалізації в зарубіжних країнах, в т.ч. європейських, можна виділити наступні:
• активне розширення зайнятості за допомогою інфраструктурних витрат;
• стимулювання економічного зростання;
• захист національних компаній від недобросовісної конкуренції з боку іноземних компаній, які отримують субсидії;
• зміцнення національної безпеки через стимулювання розвитку вітчизняної промисловості.
Історично вимоги до локалізації використовувалися в різних контекстах. В останні п’ять років домінантним мотивом виступала необхідність створення нових робочих місць на внутрішньому, а не на глобальному ринку. Так, під час кризи 2008 р (як і в 1933 р) Конгрес США включив статтю «Купуй американське» в «American Recovery and Reinvestment Act» від 2009 року (що передбачає гігантську суму фінансових стимулів в розмірі 787 млрд дол.). Аналогічним чином вчинили й багато інших країн. У цих випадках державні закупівлі і фінансуються державою проєкти виступали в якості механізмів вимог до локалізації.
Дані свідчать, що після кризи 2008 р не тільки країни, що розвиваються, але і розвинені країни активно вдавалися до проєктів локалізації для вирішення економічних проблем, таких як створення нових робочих місць, розвиток стратегічних секторів економіки і т. п.
За кількістю таких проєктів серед лідерів опинилися США (поступившись за цим показником лише Китаю і Бразилії), що виступають в авангарді економічного лібералізму і свободи торгівлі. Більш того, чим багатша країна і чим вона менше пов’язана з глобалізацією (за часткою двосторонньої торгівлі та накопичених прямих інвестицій в ВНП), тим активніше вона вдавалася до примусу в локалізації виробництва.
Бразилія вибрала шлях визначення диференційованих цільових показників локалізації для різних категорій товарів / проєктів / етапів і інших параметрів, прагнучи знайти оптимальний баланс між ефективністю і реалістичністю вжитих заходів.
У Китаї вимоги до локалізації вже більше 30 років є складовою частиною політики стимулювання розвитку промисловості. Після приєднання країни до СОТ в 2001 р Китай прибрав вимоги до локалізації з офіційних документів і законодавчих актів; проте в частині вимог до іноземного володіння власністю, фінансових інструментів і державних «рекомендацій» політика локалізації залишається живою і неушкодженою. Вимоги до підвищення частки національного капіталу в структурі власності не регулюються нормами СОТ.
Гонконг. З досвіду впровадження ініціатив по локалізації – локалізація однієї галузі веде до розвитку інших галузей. Гонконг є світовим лідером за рівнем локалізації міжнародного бізнесу та другим в світі по розміщенню сервісних компаній. При цьому локалізація цих галузей веде до постійної потреби в комерційній нерухомості, тобто розвитку будівельної, транспортної галузей і т.д.
В Євросоюзі вимоги локалізації визначаються в особливих умовах публічних закупівель. Держзамовник може відхиляти пропозиції, якщо більше 50% складових вартості товару або послуги не будуть європейського походження. Європейські замовники виставляють вимоги про наявність виробництва на території ЄС для участі в закупівлі, про досвід поставки саме на територію ЄС і ін.
Норвегія – піонер в розробці комплексної системи розвитку локалізації – націлена на передачу технологій, освіту і тісна співпраця в області НДДКР (Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи).
У країнах пострадянського простору
В Узбекистані локалізація є одним з головних напрямків розвитку промисловості, що забезпечує широке використання місцевих сировинних і виробничих ресурсів, збільшення на цій основі випуску сучасної конкурентоспроможної продукції. Крім того, в країні створена і ефективно діє нормативно-правова база, спрямована на підвищення рівня локалізації виробництва готової продукції, комплектуючих виробів і матеріалів. Дана політика проводиться в рамках Програми локалізації виробництва готової продукції, комплектуючих виробів і матеріалів на основі промислової кооперації. Програма локалізації затверджується Урядом Узбекистану щорічно.
Завдяки прийнятим в країні системним заходам щодо поглиблення локалізації виробництва готової продукції, комплектуючих виробів і матеріалів, розширення міжгалузевої промислової кооперації в 2010-2019 роках підприємствами, реалізовано 1948 проєктів локалізації, в результаті яких вироблено імпортозамінної продукції на суму 7,6 млрд. доларів США. За минулий період обсяг виробництва вітчизняної локалізованої продукції зріс в 3 рази, що вирішило не тільки економічні, але і соціальні питання. Підходи до реалізації програм локалізації забезпечують прозорість, оперативність, спрощення процедур і в кінцевому підсумку, служать підвищенню ефективності заходів, спрямованих на подальше поглиблення локалізації виробництва в Республіці Узбекистан.
У Казахстані локалізація теж є одним з найважливіших пріоритетів економіки. Вона грає роль у вирішенні завдань подальшої диверсифікації виробництва та підвищення доданої вартості продукції. Крім цього, локалізація дає можливість великим міжнародним гравцям (GE, Alstom і ін.) Зміцнити свої позиції як інвесторів, зацікавлених у розвитку країни на довгострокову перспективу, а локальним гравцям вона дозволяє підвищити конкурентоспроможність, розширити набір компетенцій і в кінцевому підсумку стати регіональними лідерами.
Для підвищення самодостатності казахстанської економіки Президентом Казахстану поставлено завдання розвивати «нові переділи» в промисловості на основі наявної сировинної бази. Поставлені завдання по збільшенню рівня локалізації щодо інфраструктурних проєктів в країні з 40% до 60-70%.
Що ж в Україні ?!
Сьогодні українська промисловість падає, страждаючи від наслідків коронавируса і відсутності стимулювання розвитку в попередні роки.
75% українського бізнесу, згідно з опитуваннями, планує або скорочувати, або відправляти працівників у неоплачувані відпустки. Навіть якщо ці прогнози не збудуться, ризик зростання безробіття дуже великий.
Якщо ж люди втрачатимуть робочі місця, їм потрібно буде надавати державну допомогу. Це додаткове фіскальне навантаження на решту економіку. Тому головне завдання уряду – зберегти робочі місця і стимулювати створення нових. На це і спрямовані ініціативи Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства і депутатів ВРУ щодо збільшення рівня локалізації виробництва в Україні. Обрана машинобудівна галузь, яка володіє одним з найбільших мультиплікаційних ефектів і є тим драйвером, який може запустити існуючі Програми та Проєкти (розвитку міського, залізничного, комунального транспорту, дорожнього будівництва, енергетики та ін.). Розвиток машинобудування дасть поштовх розвитку інших галузей.
Зупинка економічної активності, зростання прихованого і відкритого безробіття завдає добробуту, здоров’ю та життю людей набагато більше шкоди, ніж уявні економічні втрати, представлені в «Дослідженні …» КШЕ.
Ми згодні з висновками колег (к.е.н. В. Медведєв) про необхідність включення в оцінку вигод і втрат від локалізації не тільки матеріальних, але соціальних і демографічних чинників.
Раптовий збій в світовій економіці, спричинений COVID-19, спровокує глобальну рецесію вже в 2020 р (прогноз рейтингове агентство S & P Global). Найм’якший сценарій – повторення кризи 2009 року, допускає гендиректор інвесткомпанії Dragon Capital Томаш Фіала. Екс-міністр економіки Тимофій Милованов підрахував, що роботу можуть втратити близько півмільйона українців.
Уряди різних країн розробляють національні програми підтримки і порятунку бізнесу. Європейські уряди оперативно відреагували на кризу. “Якщо ми успішно переможемо вірус, нам потрібні будуть всі ці компанії, які ми зараз підтримуємо. Якщо компанії збанкрутують, пізніше буде набагато складніше вийти з кризи”, – сказала Президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен. Основна ідея полягає в тому, щоб бізнес і уряд об’єднали зусилля для максимального використання національних виробничих ресурсів в період COVID-19, стимулювання економічної активності власних виробників в умовах економічної кризи, а, відповідно, збереження робочих місць.
Міжнародна економічна інтеграція з оптимальним рівнем локалізації на території країни споживання дозволить зберегти промисловість країн партнерів і вижити економікам в період кризи. Боротьба з кризою вимагає нових заходів та рішень, що відрізняються від існуючих в докризовий період формул і шаблонів.
Ціна – знищення вітчизняної промисловості, а надалі і економіки країни.
Україні потрібно терміново міняти «професію», свою економічну спеціалізацію. На сьогоднішній день ми – донор сировини, людей і грошей для більш успішних зарубіжних економік. А економіці України потрібно ставати економікою виробничого, інноваційного та підприємницького типу, розвивати і формувати рівні економічні і торговельні відносини з ЄС і країнами партнерами.
Ініціативи Уряду про локалізацію в Україні – це лише перші кроки, які вимагають нашої з вами підтримки. Ми впевнені, що українські машинобудівники заслуговують рівних прав зі своїми іноземними конкурентами, а українці – гідну роботу і зарплату в рідній країні.
Володимир Малов, доктор філософії в галузі економіки
(Ph.D. in Economics).
Володимир Приходько, кандидат технічних наук, професор,
академік Транспортної академії.